І С Т О Р І Я   Х М Е Л І В СЬ КО Ї   ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ   І-ІІІст.

МАЛОВИСКІВСЬКОЇ  РАЙЙОННОЇ  РАДИ .

      Історія Хмелівської ЗШ І-ІІІ ст. розпочалося у ХІХ ст., коли на території села Хмельового почала діяти церковно - парафіяльна школа. Архівні джерела свідчать, що у Хмельовому церковно-парафіяльна школа з 1889 року була розташована в "собственном удобном здании". Починався навчальний рік у ті часи у листопаді, а закінчувався у квітні, - шкільне життя дітей було підпорядковано господарській діяльності родини. Утримувалася школа на кошти "Епархиального Училищного Совета" та церков і монастирів. У 1898 році у школі навчалось 32 дитини, завідуючим школи був священик Полікарп Дубнєвич, вчителями – Іван Павленко та Василь Тургінович. Останній отримав освіту в духовному училищі, вірогідно він був нащадком священика Дмитра Тургіновича, що очолював парафію у Хмельовому в 1876 році. У 1907 р. в однокласній церковній школі вже навчалося 72 особи, з них – 22 дівчаток, а в 1913 р. – 94 учні.

     До сьогодні зберігся документ, що засвідчує успішне закінчення Хмелівської однокласної церковно-парафіяльної школи, виданий Наталії Човпан 1897 року народження.

Саме у цьому приміщені у 20-х роках ХХ ст. почала діяти «семирічка» . У 1935 році було збудовано нове приміщення школи та запроваджено десятирічний курс навчання.

     Директором десятирічки був призначений Бородін Борис Іванович. Саме за його ініціативою біля новозбудованого приміщення школи було посаджено сад, який багато десятиліть називали Бородінським. Заступником директора школи працював Павлюк Юрій Костянтинович. До складу педагогічного колективу входили: Кириченко Антоніна Михайлівна, Кириченко Степан Семенович, Дорофеєв Іван Макарович, Юраш Петро Ананійович, Жорж Дмитро Давидович, Вітковський Григорій Іванович, Тасенко Яків Самойлович, Тасенко Олена Яківна, Миркотан Анастасія Іванівна, Виноградов Петро Іванович та інші.

     З 1 вересня 1937 року на базі середньої школи працювала вечірня школа, директором якої був випускник Кіровоградського педагогічного інституту Жорж Д.Д. (Загинув у 1944 році під час Другої світової війни на території Молдови).

     У листопаді 1938 р. на базі Хмелівської середньої школи наказом № 1012 Одеського Обласного Відділу Народної Освіти було відкрито консультаційний пункт Новомиргородської педагогічної школи, слухачами якого було 35 осіб заочної форми навчання. Завідувачем консультпункту було призначено вчителя хімії і біології Виноградова П.І                                                            

    У 1938р. відбувся випуск учнів Хмелівської середньої школи . З 26 випускників 13 обрали професію вчителя. Двоє – Шаповалова Дарія Миколаївна та Нікішов Олександр Васильович свою трудову діяльність пов’язали з рідною школою.

     З картки про успішність учня 10 класу, що зберігся, відомо, що у першій чверті 1937-1938 н. р. у школі  викладалися такі навчальні дисципліни: арифметика, алгебра, тригонометрія,, фізика, історія, креслення, фізкультура, військові заняття, астрономія.

    У спогадах вчителя хімії і біології Виноградова Петра Івановича та учнів школи 1936-1941 років життя навчального закладу постає у оптимістичних яскравих фарбах. Зокрема, як свідчить Садловська Валентина Гнатівна, у школі працювали гуртки : драматичний, балетний (керівник Феденко), музичний (керівник Гава Василь), хоровий (керівник Вітковський  Г.І.). Юні актори разом з педагогами здійснили постановку опери  Семена Гулака -Артемовського  «Запорожець за Дунаєм». Вчительський та учнівський хорові  колективи були постійними учасниками оглядів художньої самодіяльності Одеської області, до якої тоді  входив Хмелівський район. Особливо відзначився хор вчителів  школи коли у 1937 році став першим  призером на огляді в м. Одесі і захищаючи честь області на республіканському рівні, посів четверте місце на огляді художньої самодіяльності у м. Київ. Не  відставали  від своїх педагогів і учні школи. Дитячий хоровий колектив у 1938 році  виборює право участі у фінальному фестивалі у столиці України.[1]

      Зі встановленням окупаційного режиму в часи Другої світової (серпень 1941р.) у школі заняття не проводились.  Під час війни приміщення школи використовувалось не за призначенням : слугувало німецько-фашистським окупантам за казарму.

      Після звільнення села Хмельове від окупантів у 1944 році було відновлено навчання у старому приміщенні школи.  У  1945 році на 1 вересня у школі навчалось 450 учнів.

          Тяжкий період повоєнної відбудові позначився  на роботі навчального закладу : учні школи були активно задіяні на сільськогосподарських роботах  у місцевих колгоспах. Так у жовтні 1945 наказом РВНО Хмелівського району заняття 5-9 класах були  припинено для залучення їх на збиранні технічних культур. При цьому  вживалися засоби примусу. Зокрема, наступного дня після початку  участі дітей школи у збиранні врожаю буряків і кукурудзи  наказом Хмелівської СШ №1 за «самовільний уход» з роботи двох учнів 6 класу  було виключено зі школи, а 12 отримали  сувору догану. Проте вже невдовзі з нагоди державного свята 19 відмінників школи  було премійовано подарунками: підручниками, зошитами, олівцями та оголошено подяку.

        У лютому 1946 р. у  школі почала працювати  кімната-читальня, завідуючою якої стала вчитель  Падалка Н. М.

        Першого вересня 1946 року Хмелівській середній школі №1 за парти сіли 485 учнів, серед яких було 16 десятикласників. Посадові обов’язки вчителів виконували 23 особи. Ото ж, саме цього навчального року відбувся перший повоєнний  випуск учнів. Очолював школу Нога В. Я. 

       Адміністрації школи доводилось долати неабиякі труднощі, зокрема забезпечення школи паливом на зиму. З цією метою влаштовувались «недільники», активних учасників якого заохочували подяками «із занесенням до особової справи». Проте життя школи було наповнене не тільки трудовими буднями, в ще  великим піднесенням культурно - масової роботи, особливо, коли до школи прийшов працювати новий учитель музики талановитий педагог Чущенко Петро Степанович. Закінчення уроків означало початок репетиції двох оркестрів, великого хорового колективу, драматичного та хореографічного гуртків. У другій половині дня приміщення школи наповнювалось звуками маршів, вальсів, хоровими співами. Збереглися фото музичних колективів, що діяли тоді у школі. На одній світлині – духовий оркестр у складі 11 осіб, вдалося з’ясувати прізвища, імена музикантів-аматорів. Цікаво, що серед них, як виявилось , були три майбутніх кандидати наук : Апихтін Микола, Косташ Анатолій, Проценко Олексій.  

       Крім духовного оркестру у школі діяв оркестр струнних інструментів. Для того, щоб його створити Петро Степанович здійснив непростий «маневр». Спочатку він разом з учнями школи на городній бригаді місцевого колгоспу назбирав три тонни картоплі, потім повіз її в Одесу, продав овочі на знаменитому «привозі», а на виручені гроші придбав аж 14 домбрових інструментів. Так народився у школі ще один оркестр [9]. У його складі бачимо і дівчат. 

     Тоді разом з дітьми опановував нові інструменти і директор школи, у майбутньому Заслужений вчитель України Нога Василь Якович. Про нього багато теплих слів сказала випускниця 1954 року Відмінник народної освіти УРСР Гордієнко Феня Миколаївна. Вона згадує: «Закінчились уроки. Василь Якович стоїть біля вхідних дверей: перевіряє голоси. Маєш вокальні дані – на репетицію хору: треба готуватись до обласної олімпіади з художньої самодіяльності. У хорі – 150(!) учнів, Василь Якович бере скрипку до рук, задає тональність… Ми – спіаємо. …Пам’ятаю один момент. Іде концерт у сільському клубі. Переважна більшість номерів – це виступи учнів середньої школи. Учнівський хор проспівав «Колгоспний вальс», а потім ведуча Тетяна Цвєткова оголошує: «Композитор Василь Нога, слова Олександра Моторного «Кіровоградщина!». І полилася пісня:

                         Вчасно зрошена нива

                         Нам щедроти відкрила.

                         І зелена діброва

                         Гомонить край села.

                         На вкраїні квітучій

                         Кіровоградщина мила

                         Золотими садами

                         Навесні зацвіла!» [10].

Принагідно слід зазначити, що автор пісенного твору, тоді десятикласник Олександр Моторний у майбутньому став професійним письменником.

     Музика та спів заповнювали шкільне життя не тільки у вільний час, але і під час роботи. Ось що згадалося Фені Миколаївні Гордієнко: « Пишу й посміхаюся. Якось вивезли нас на кукурудзяне поле десь аж під Ляхову ( нині с. Вербівка Новоукраїнського району». Оркестр грає, а ми співаємо і … чистимо кукурудзу. Гармонія!...[11].

     За цими святково- піднесеними спогадами стоїть тяжка праця педагогічного колективу школи. Особлива увага приділялась методичній роботі – тій ділянці, що найтісніше пов’язана з потребами навчально-виховного процесу і його результатами. Матеріали педагогічних нарад та Книга наказів по Хмелівській середній школі, що збереглися засвідчують активну діяльність вчителів у напрямку піднесення професійної майстерності. Необхідність самоосвіти, впровадження нових ідей, творчих задумів, поклик до взаємозбагачення під час колективних форм методичної роботи – все це стало невід’ємною складовою системи роботи вчителів Хмелівської середньої школи впродовж десятиліть.[12].

     Великий внесок у розбудову освітнього простору у с. Хмельовому відіграли керівники школи №1, люди, що вели за собою до нових звершень.

Це Нога В. Я., Жабокрицький М. Ф., Паровишник  М. І., Харченко, Ткач К.Г., Запорожець О. П., якій випала честь розпочати новий відлік історії школи вже у новозбудованому приміщені (1991р.), Шевченко В.І., Тутаєва М.О. Робота школи здобула високу оцінку з боку держави і у 2007році педагогічний колектив був занесений на Дошку пошани Маловисківського району.